Перші ссавці з'явилися більше 100 мільйонів років тому, ще за часів динозаврів. Деякі з них були сумчастими, а деякі — плацентарні. Плацентарні ссавці забезпечували їжею ще не народжених дитинчат в тілі матері. У сумчастих для цієї мети служила сумка. Дитинчата народжувалися дуже маленькими і розвивалися в сумці у матері.
     Таке еволюційне  придбання пов’язано з тим, що сумчасті відносяться до числа живонароджених – вони не відкладають яйця, де ембріон розвивається поза материнським організмом. Ембріон у сумчастих розвивається в матці, після чого народжується дитинча. Зародок не пов’язаний зі стінками матки, тому отримувати живильні речовини з материнського організму він не може. Запас поживних речовин вичерпується раніше, ніж плід буде повністю готовий до позаутробного життя – ось і знадобився такий свого роду «проміжний етап» між внутрішньоутробним  життям і позаутробним. Такого немає більше ні в яких тварин! 
    В еволюційному відношенні сумчасті представляють собою перехідну ланку від яйцекладних  до плацентарних. Дитинчата на «сумковому» етапі настільки слабкі та недорозвинені, що голландський мореплавець Ф. Пельсарт, що вперше описав цих тварин в 1629 г вирішив, що вони прямо в сумці і народжуються, виростаючи на сосках, як яблука на гілках. Серед учених існувало інше уявлення: самка бере новонароджене дитинча губами і переносить його в сумку. Але в 1806 р. зоологом Бартоном на прикладі опосумів, а в 1830 р. – хірургом Коллі на прикладі австралійських сумчастих було встановлено: дитинча саме добирається до сумки, пересуваючись по тілу матері, і прикріплюється до соска. 

     Коли на Землі змінився клімат, динозаври вимерли. Ссавці розмножилися і надзвичайно розвинулися. Вони стали основними тваринами на Землі. При цьому виявилося, що плацентарні тварини більш пристосовані до нових умов, ніж сумчасті. У них краще розвинений мозок, та й дитинчата набагато краще розвиваються всередині тіла матері, ніж у сумці. Майже у всіх частинах світу сумчасті зникли. Вони не могли боротися за життєвий простір з іншими ссавцями. Але в Австралії і Південній Америці цього не сталося.

Вчені вважають, що колись  Австралія була з'єднана з Південно-Східною Азією ланцюгом островів або перешийком і сумчасті поширилися по Австралії ще в ті часи, коли високорозвинені плацентарні ссавці там ще не з'явилися. Суперників у них не було, і тому вони чудово себе почували і розвивалися.

     Під час народження малюк ще сліпий, несформований та без хутра, але знаходить дорогу до сумки та приліплюється до соска. З часом він розвивається, та через кілька місяців, вкритий хутром, вже здатний вистрибувати та навіть додавати «дорослу» їжу до молока. В деяких тварин мати в цей час вже може вигодовувати наступного малюка. В цьому разі її організм виробляє різне молоко для дітей на різних стадіях розвитку.

Вхід в сумку оточений м'язом, схожим на м'яз людського сфінктера. Мати може міцно закрити або широко відкрити сумку. Під час небезпеки, наприклад, сумку може бути закрито, якщо мати ховається, або сподівається втекти. І навпаки, коли переслідувач (наприклад, людина на всюдоході) наближається, кенгуру може виштовхнути дитину, полегшуючи собі порятунок. Коли небезпека минає, мати може повернутися шукати малюка.

Розмноження сумчастих відбувається від одного до декількох разів на рік. Дитинчата народжуються недорозвиненими. Відразу після народження в сумці вони підвішуються до сосків, і харчуються материнським молоком до двох місяців. Із сумки дитинчата виходять через 7-8 місяців.

Унікальна здатність рудих кенгуру. Вагітні самки цього виду сумчастих можуть пригальмувати народження одного свого дитинчати і почати виношувати другий плід. При несприятливих умовах або при смерті одного з народжених дитинчат, вони можуть продовжити виношування другого.

Недоліком цих тварин є те, що  у сумчастих дитинча народжується раніше, тому череп раніше твердне, і отже, у сумчастих мозок завжди буде обмежений в розмірі. Так само і з однопрохідними. У плацентарних такого обмеження немає.

Додаток

Особливості будови

Сумчасті, за винятком американських опосумів і ценолестових, поширені на материку Австралії, на Новій Гвінеї і прилеглих островах. До цього ряду належить понад 250 видів. Серед сумчастих є комахоїдні, хижі й травоїдні форми. Сильно відрізняються вони й за розмірами. Довжина їхнього тіла, включаючи довжину хвоста, може коливатися від 10 см (сумчаста миша Кімберлі) до 3 м (великий сірий кенгуру).

Сумчасті — більш складно організовані тварини, ніж однопрохідні. Температура тіла в них вища (у середньому — 36 °С). Всі сумчасті народжують живих дитинчат і вигодовують їх молоком. Однак у порівнянні з вищими ссавцями у них багато давніх, примітивних рис будови, які різко відрізняють їх від інших звірів.

Перша характерна риса сумчастих — наявність так званих сумчастих кісток (особливих кісточок таза, які розвинені й у самок, і у самців). Сумка для виношування дитинчат є у більшості сумчастих, однак не в усіх вона розвинена однаковою мірою; є види, у яких сумка відсутня.

Інша характерна риса сумчастих — це особлива будова нижньої щелепи, нижні (задні) кінці якої загнуті усередину. Коракоїдна кістка в сумчастих злита з лопаткою, як у вищих ссавців, — це відрізняє їх від однопрохідних. Будова зубної системи — важлива класифікаційна ознака ряду сумчастих.

Характерна будова молочних залоз сумчастих — вони мають соски, до яких прикріплюються тільки що народжені дитинчата. Протоки молочних залоз відкриваються з краю сосків, як у мавп і у людини, а не у внутрішній резервуар, як у більшої частини ссавців.

Основна відмінність сумчастих від усіх інших ссавців — це особливості їхнього розмноження. Дитинчата в сумці матері спершу такі малі й недорозвинені, що у перших спостерігачів виникло запитання: чи не народжуються вони безпосередньо в сумці?

Виявилося, що зародок у сумчастих починає розвиватися в матці. Однак зі стінками матки він майже не зв’язаний і значною мірою є лише «жовтковим мішком», вміст якого швидко виснажується. Задовго до того, як зародок повністю сформується, йому вже нема чим харчуватися, і його «передчасне» народження стає необхідністю.

Тривалість вагітності сумчастих дуже мала, особливо у примітивних форм (наприклад, у опосума або сумчастих кішок від 8 до 14 днів, у коали вона досягає 35, а у кенгуру — 38—40 днів).

Немовля дуже мале. Його розміри не перевищують 25 мм у великого сірого кенгуру — найбільшого представника ряду; у примітивних комахоїдних і хижаків воно ще менше — понад 7 мм. Маса немовляти від 0,6 до 5,5 г.

Але яким би недорозвиненим не було дитинча сумчастих, не можна сказати, що воно слабке і позбавлене енергії. Якщо відокремити його від матері, воно може прожити понад.дві доби.

У кенгурових пацюків і деяких опосумів буває тільки одне дитинча, у коали й бандикутів іноді народжуються двійні. У більшості комахоїдних і хижих сумчастих дитинчат набагато більше: 6—8 і навіть до 24. Як правило, число дитинчат відповідає числу сосків матері, до яких вони повинні прикріпитися.

Спочатку сосок сумчастих має подовжену форму. Коли до нього прикріплюється дитинча, на його кінці розвивається стовщення, пов’язане, очевидно, з виділенням молока; це допомагає дитинчаті триматися за сосок, який воно увесь час із силою стискає ротом. Відокремити його від соска, не розірвавши йому рот або не ушкодивши залози, дуже складно.

Дитинча сумчастих пасивно одержує молоко, кількість якого регулює мати за допомогою скорочень мускулатури молочного поля. Дитинча, яке оберігається й постачається їжею, швидко росте. Розвиваються задні лапи, стаючи довшими від передніх; відкриваються очі, і за кілька тижнів нерухомість замінюється свідомою діяльністю. Дитинча починає відриватися від соска й висувати голову із сумки. Перший час, коли воно хоче вилізти назовні, його не пускає мати, яка може регулювати розмір вихідного отвору сумки. Різні види сумчастих проводять у сумці різний термін — від декількох тижнів до декількох місяців.

Перебування дитинчати в сумці закінчується, як тільки воно стає здатним годуватися не молоком, а іншою їжею. Мати звичайно заздалегідь підшукує гніздо або лігвище, де попервах час діти живуть під її наглядом.